Поснідаємо разом? Пообідаємо? Повечеряємо? Привід не важливий. Важливий лише час, який ми проводимо з найближчими. Коли батьки дізнаються про наше життя лише зі «сторіз», коли в списку щоденних завдань 148 справ, а ще треба не забути подзвонити батькам (і завжди забуваєш), коли «дорослі – це ми» і з цим усвідомленням треба жити… Важливо зупинитися. Зробити «вдих-видих». І просто запросити свою маму в затишний заклад, разом випити вина, нарешті, обмінятися емоціями та новинами наживо, а не тільки надсилати стікери в мережі. Хоча б на День Матері. В будь-який день. Бажано – якомога частіше.
Разом з Сім’єю ресторанів Дмитра Борисова зібрали 4 фотоісторії про такі зустрічі в улюблених місцях.

Історія 1. Маріанна Факас, організаторка “Ретро Круїзу” та “Будинку художниць

Вони приходять вчотирьох, і на хвилину здається, що в зараз в «Канапі» знімають ретро-кіно. Little Woman?

Маріанна, її донька Белла (притискає до грудей іграшку й оголошує, що це не просто котик, а «суворий кіт, дуже суворий»), Софія – сестра Маріанни, за чудовими тату-роботами якої ми давно слідкуємо у Facebook, та пані Анна – їхня мати.
Поки вони обідали, жартували, згадували щось дуже світле та особисте з минулого, ми записали кілька фраз. Здається, досить важливих.


Маріанна:
Нас об’єднує гостре відчуття краси. Белла – це вже 12-а дівчинка в нашій великій родині, Соня – художниця в четвертому поколінні. Всі ми – від бабусі, навіть далі, від мого прадіда — так або інакше пов’язані з мистецтвом.

Анна: Так, це ще від мого дідуся – першого живописця в нашій родині. Потім була моя мати – вона теж художниця за освітою, однак найбільше її талант розкрився, коли вона вже у зрілому віці переїхала до Києва, допомагала виховувати Маріанну та Софію, відкрила художню студію і, врешті-решт, розробила свою методику навчання. А я з самого початку обрала професію кравчині жіночого вбрання, а з 1996-ого року професійно займаюся астрологією, закінчила філософський факультет.

Маріанна:  Мама – авторка всіх моїх костюмів для Ретро Круїзів. В минулому році в одному з них я виграла приз за найкращий образ на Tweed Run в Лондоні.

Взагалі, Ретро Круїз – це мій спосіб проявити любов до мами.

Бо я росла з цією естетикою: в дитинстві мати дарувати мені книжки Оскара Вайльда, купляла туфлі «мері джейн», в мене було гарне каре, і, звісно, ми разом читали «Гобіт, або Туди і звідти». Моє дитинство – це був світ чарівників, вікторіанської естетики, музики та мистецтва. Та й бабуся теж весь час була зі мною на виставках та концертах.

З завзяттям олімпійського тренера вона привчала мене до краси.

Коли Соня була ще зовсім маленькою, бабуся відкрила художню студію для дітей. Зовсім малечі – від 2 років. І це дуже її розкрило. Не стільки вона навчила дітей, скільки….

Белла: Діти навчили її!

Маріанна: Так, своєю безпосередністю, чистими емоціями  від яскравого кольору.

Тепер, коли пройшло вже багато років, ми разом здійснюємо спільну мрію – створюємо власний Будинок художниць.

Це – і студія, і житловий простір. Звісно, на БЖ, а де ще. Сюди можна просто приходити, малювати, вчитися, спілкуватися з художниками, пити чай або вино… Як і має бути.

Белла: І там буде студія «Рисовальні котики»!

Софія: Ця ідея – продовження того, що завжди було в студії у бабусі. Я пам’ятаю, як лишалася у неї під час літніх канікул. У мене була розкладушка і фортепіано, і більше нічого не було потрібно. З самого ранку бабуся починала малювати, і до неї приходили різні люди, і я спілкувалася з ними, грала для них…

Завдяки бабусі я ніколи не мала сумнівів, що вмію малювати.

Я ніби народилася з цим, хоча й не отримувала художньої академічної освіти. Була музична школа та хореографія. Вже дорослою я зробила вибір і стала художницею, навчала цього дітей, не так давно почала робити татуювання.

Маріанна: Як і всі люди в сучасному світі, ми здебільшого дізнаємося новини одна одної з Instagram. Хоча я думаю, що Будинок художниць стане – вже став – тим місцем, де ми будемо зустрічатися частіше. А Белла з народження живе в цій самій естетиці, разом з подружками стає зіркою «Ретро Круїзів», і раз по разу в найбільш відповідальний момент під час події для кількох тисяч людей хоче посидіти в мене на руках.

Белла: На наступній афіші «Ретро Круїзу» має бути наше фото!

Історія 2. Аліна Глазова, організаторка свят, GLAZOVA.event

Дві фантастичні жінки за обідом в Chicken Kyiv. Аліна вміє влаштовувати події неймовірної краси, робити «хайпові» дописи, а ще на своїй сторінці ділиться дуже важливими речами про те, з чого взагалі складається життя дівчини в Києві.

Що нас об’єднує? Взаємоповага, самостійність і любов до творчості.


Ми з мамою списуємося кожен день, а якщо й ні — мама дізнається все про моє життя зі сторінки в Facebook. Бачимося як мінімум раз в тиждень — або вечеряємо в улюбленому ресторанчику, або ходимо одна до одної в гості.

Сьогодні, наприклад, ми з моїми подругами вирішили перезнайомити наших мам, щоб вони теж дружили, як ми з дівчатками. Так що зустрічаємося сьогодні ввечері. І це не жарт.

Коли мама готує щось смачне, мене дуже легко заманити в гості. Я сама взагалі не готую, але дуже люблю мамину домашню їжу. У неї є коронний десерт — меренги.

Коли мама каже, що збирається зробити меренги, я відразу викликаю таксі!

Наші стосунки дуже змінилися протягом останнього часу. Поки я була в шлюбі, майже повністю порвала зв’язки з батьками. Після розлучення ми почали знову зближатися, я нарешті досягла того віку, коли усвідомлюю, що мама може бути тією подругою, якій можна довірити найважливіші речі.

Історія 3. Христина Северіна, журналістка, фудблогерка, авторка проекту «Друг на сирники»

Христина знає все про найкращі сирники та про інтерв’ю. Вона перетворила сніданки з цікавими з людьми на не менш цікавий проект. І ми точно знаємо, що недільного ранку її з мамою можна зустріти на сніданках з ігристим. Як і цього разі – в «Любчику на Воздвиженці».

Нас з мамою об’єднує чимало речей, слів і дій. У нас власні жарти та смішні слова, якими ми називаємо один одного, коли ніхто не чує. Ми завжди підтримуємо одна одну у всьому.

Наші стосунки – це безумовна любов і турбота.

Ми бачимося стабільно кілька разів на тиждень. Можемо це робити частіше або рідше, якщо захочемо. Дуже любимо відпочивати удвох на морі. Хоча виходить не дуже часто, але від цього ще більше цінуємо такі подорожі.

Ми любимо разом снідати у неділю і ходити в цей день в салон краси.

Взагалі вважаємо неділю нашим спільним з мамою днем, коли можемо робити що завгодно разом – від прибирання у квартирі до сніданків в ресторані з ігристим.

З роками ми більше зблизилися і стали більше вільного часу проводити разом. Чим старшою я стаю, тим сильніше ціную стосунки з рідними та близькими, а з мамою — особливо.

 

Історія 4. Женя Чорний, журналіст, алгоблогер, кінокритик, співзасновник проекту «Донышко в руках»

Так, добре, всі ми (або майже всі) танцювали на його вечірках, читали його статті або приходити в його Клуб анонімних кіноголіків. Ми дуже добре запам’ятали, яке свято він влаштував на честь дня народження мами, і були неймовірно раді побачити їх разом у «Ватрі» – на вечері зі стейками.

В першу чергу ми з мамою – справжні друзі.

Бачимося, на жаль, не часто, кілька разів на місяць, але зідзвонюємося майже щодня.


У нас немає особливих традицій, окрім святкування дня народження мами з моїми близькими друзями – це завжди дуже-дуже весело. Але хотілося б без приводу і свята знаходити час і влаштовувати день / вечір матері та сина.

З того моменту, як я переїхав до Києва 8 років тому, стосунки й без того хороші стали ще кращими, оскільки відстань (я з Кривого Рогу) змушує сумувати за близькою людиною. Потім мамі запропонували роботу в Києві — і тепер бачимося не 4 рази на рік, як раніше, а набагато частіше, що радує нас обох.

Головне у стосунках матері і сина, на мій погляд – це взаємна підтримка, розуміння і свобода від шаблонів і стереотипів.


Фотограф: Дар’я Мангубі

394

Залишити відповідь